В 2004-му я кричала: “Ющенко” до хрипоти. Як і 99% мого оточення. А потім – масове розчарування, скидання ідола з п’єдесталу.⠀
⠀
Мені і досі чисто по-людськи шкода екс-президента. Від любові до ненависті, як відомо, один крок. ⠀
⠀
Мені тоді було 20. І я добре розумію теперішніх 20-літніх. Я знаю, що таке зачаровуватись. І добре пам’ятаю, як воно потім – розчаровуватись… ⠀
⠀
Але головний висновок, який я винесла з Помаранчевої революції – не можна покладати всі свої сподівання на одну людину. Чекати чарівника чи Месію… Чудес не буває. Ніхто не прийде і не зробить наше життя кращим для нас і, тим більше, за нас.⠀
⠀
Я вірю в кропітку щоденну працю, в силу малих кроків. Я знаю, щоб народилося щось по-справжньому цінне і важливе, потрібен час. Дитину неможливо виносити за місяць. Як і побудувати нову країну – за кілька років. ⠀
⠀
А тих, хто сподівається, що прекрасне майбутнє наступить вже завтра, чекає гірке розчарування… І так, це той випадок, коли я була б рада помилитися).⠀
⠀
Друзі, давайте робити наш вибір зважено. Колись про нього напишуть в підручниках з історії. Хотілось би, щоб наступним поколінням не було за нас соромно… ⠀
⠀
І нехай поможе нам усім Бог! ⠀
⠀
P.S. Фото з Помаранчевого майдану. Я з найкращою подругою Наталею