Я усвідомила, що іноді вмикаю сценарій Попелюшки в голові! І не ту частину, де “жили вони довго і щасливо”, а ту, де горох і квасоля (чи які крупи вона там сортувала?!). Що я маю наувазі?

А те, що Попелюшка була класичною “хорошою дівчинкою”. Я росла на казках, де дівчина мала бути ввічливою, чемною, роботящою. Одним словом, зручною. І тоді в якості винагороди в фіналі їй вручався принц і всі блага!

Попелюшці мачуха накидАла роботи без краю, а та чемно все брала, покірно виконувала… Мене завжди це дивувало і викликало внутрішній опір.

Але, тим не менше, я і сама повелася на цю ідею – спочатку треба переробити всі справи, а вже потім думати про “бал”. 

А чи не набираємо ми на себе цілу купу зайвих обов’язків лише тому, що десь в глибині душі НЕ віримо, що дійсно маємо право піти на бал?! Що це наше законне право від народження, а не те, що треба “заслужити”?

Правда в тому, що завжди будуть справи, які не даватимуть нам жити так, як ми того хочемо. І відкладати життя на потім можна вічно!

І якщо свідомо не включати в свій графік, місця, заняття, людей, які нас наповнюють, які для нас є справді важливими, то ми так і будемо завантажувати себе безкінечною рутиною, не встигаючи сходити на бал. Та що там сходити, не встигаючи навіть до нього підготуватися, зробивши манікюр з педикюром!

Насправді, ми отримуємо стільки задоволення від життя, скільки самі собі дозволяємо. Переконана, що радість і щастя не потрібно заслуговувати! А варто просто їх собі дозволяти! Хоча б по чуть-чуть, поступово збільшуючи “дозу”.

Попелюшка, до речі, насмілилася таки послати мачуху (хоч і не напряму, а в пасивно-агресивній формі 😉). І таки відвідала бал, захомутавши там принца.

Тобто, насправді сценарій казки нам підказує, що “хорошою дівчинкою” можна бути, але тільки до пори, до часу. А потім варто все-таки відмовитися від чужих цілей, нав’язаних обов’язків! Натомість прислухатися до себе, до своїх потреб і піти нарешті туди, куди так хочеться!