Мене звати Людмила Тихоход. Консультую з 2013 року.

Мені трохи за сорок. Я 20 років у шлюбі (сама в шоці 😉), мама дорослої доньки. Люблю стендап, зберігаю сотні мемчиків на телефон, обожнюю подорожі, книги, свою собаку.

Легко загораюсь новими ідеями, мрію про ідеальну рутину та звички, але не в силах їх витримати. В дорослому віці мені діагностували РДУГ і це багато чого пояснило мені про себе.

Мій шлях у психотерапію почався з особистого болю. У підлітковому віці я зіткнулася з розладом харчової поведінки, заниженою самооцінкою, тривожністю та емоційними “гойдалками”.

Про РДУГ тоді, звісно, ніхто не здогадувався. Тому що цей розлад може бути і в тихої тривожної дівчинки, яка літає в хмарах, а не лише у гіперактивного хлопчика, який зриває урок 🤷‍♀️.

Роки своєї юності я прожила з постійним відчуттям “недо” – недостатності, недолюбленості, з бажанням себе виправити, схуднути, заслужити любов.

Оце прагнення розібратися в собі привело мене спочатку в психологію, а згодом – у психотерапію.

Я шукала відповіді в книжках і підручниках, перечитала все доступне в інтернеті… Але справжні зміни почалися лише тоді, коли я сама стала клієнткою психотерапевта. Тому що просто “знати” – недостатньо. Значно цінніше отримати новий емоційний досвід – прийняття, інтересу до себе. А тоді, як грім серед ясного неба, думка: “А може я не така вже й погана?”

Найчастіше я працюю з жінками, які звикли терпіти, старатися, бути “хорошими”, “зручними”, відкладати рішення щось змінити – через страх, невпевненість, негативний досвід. А також з людьми, які опинились в складних ситуаціях – коли життя розділилося на “до” і “після” – зрада, втрата, переїзд, розставання та ін..

Я сама пройшла через складні моменти, в т.ч. через еміграцію, депресію, втрату близької людини. Цей досвід зробив мене більш стійкою і допомагає залишатися поруч із тими, хто переживає найважчі періоди свого життя.

Детальніше про запити, з якими я працюю – тут

Я не вірю в ідеальних людей. І вважаю, що психотерапевт має бути живою людиною, а не “ідеалом”. Тому зі мною не потрібно вдягати маску чи намагатися бути “правильними”. Можна розслабитися і бути собою.

Клієнти часто кажуть, що зі мною тепло і безпечно. Іноді ми доторкаємося до чогось дуже болючого, а іноді регочемо до сліз.

Я могла б представитися виключно через “успішний успіх” – свої дипломи (вони, до речі, тут), якісь регалії та досягнення.

Але терапія – це доволі близький контакт. Тому обираю бути відвертою і справжньою. На щастя, завдяки рокам особистої терапії мені це більше не страшно.

Якщо вам відгукнулося те, що я написала, – можливо, це хороший привід познайомитися.

Контакти – тут